Роздольська сільська об'єднана територіальна громада

Разом із усією Україною схиляємо голови у глибокій скорботі. Ми згадуємо Захисників і Захисниць, бійців добровольчих формувань та мирних громадян, чиї життя були жорстоко обірвані у ворожому полоні та катівнях. Цю пам’ятну дату Верховна Рада України встановила Постановою від 22 липня 2025 року, аби нагадувати про страшну ціну нашої боротьби.

Дата обрана не випадково. Саме в ніч з 28 на 29 липня 2022 року окупанти здійснили кривавий теракт у колонії в Оленівці, вбивши військовополонених оборонців «Азовсталі». Це стало одним із найжахливіших воєнних злочинів і цинічним порушенням міжнародного гуманітарного права.

Російська федерація перетворила знущання на систему. У понад 180 місцях несвободи наші бранці щодня зазнають катувань і нелюдських умов утримання — це підтверджують міжнародні організації та дані правоохоронців, які розслідують сотні тисяч воєнних злочинів агресора. Поруч із військовими у полоні залишаються і тисячі цивільних українців, затриманих за лояльність до власної держави.

Попри все, Україна виборює кожного: лише за 2025 рік з пекла вдалося повернути додому 3 435 наших співгромадян.

Зупинімося сьогодні на хвилину, щоб віддати шану всім, хто загинув від рук агресора, та вшанувати кожне серце, яке перестало битися заради нашого майбутнього. Пам'ятаємо кожного. Вічна слава та пам’ять Героям!

Незламні духом: пам’яті Захисника Григорія Володимировича Барнінця

Сьогодні, у День вшанування пам’яті Захисників та Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні, наша громада схиляє голови перед тими, чиє життя згасло далеко від дому, але чий дух так і не вдалося зламати ворогові.
Особливим болем у наших серцях відгукується трагедія в Оленівці − підступний злочин, який забрав життя нашого земляка, захисника Григорія Володимировича Барнінця.
Григорій пішов боронити рідну землю, аби ми мали майбутнє. Його мужність, стійкість та вірність Україні є прикладом для кожного з нас...
Він любив життя, завжди був «на позитиві», вірив, що все погане мине і все буде добре. Щодо свого віку він завжди говорив з посмішкою: «Мені, як писав Шевченко, 13 минало…»
Він любив тишу та класичну музику, яка заспокоює й врівноважує, за що й отримав позивний «Шуберт». У цивільному житті захоплювався столярною справою, дуже любив тварин. Одного разу навіть привіз із фронту кошеня і назвав його «Терорист».
Він був надійним другом та товаришем − тим, кому телефонуєш уночі, а Григорій наче й не спить, чекає твого дзвінка. Він умів слухати.
У 2015 р., з початком АТО, Григорій був мобілізований до лав НГУ. З 2016 р. проходив службу за контрактом у 9-му полку НГ України «Гепард», а в грудні 2020 р. вступив до лав полку «Азов» (в/ч 3057).
Під час проходження служби перебував на посаді водія відділення управління вогнем і маневру підрозділами взводу управління командира батареї мінометної батареї 2-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов» в/ч 3057 НГУ. Сержант, один із мужніх захисників заводу «Азовсталь».
Він виконував бойові завдання «на нулі», але ніколи цим не хизувався. «Перебуваючи на «Азовсталі», він, один із небагатьох, виходив зі стін комбінату під ворожими обстрілами, щоб знайти хоча б трохи їжі для побратимів», − згадує його командир.
Останній дзвінок Григорія до рідних відбувся 17.05.2022 року. «Не хвилюйтесь, довгий час не буде зв’язку, зі мною 100% все буде добре!» − згадує дружина Яна. А сестрі він телефонував і говорив з посмішкою: «Рано чи пізно я до вас дістанусь». Це було його останнє повідомлення…
20.05.2022 оборонці «Азовсталі» за наказом командування склали зброю та вийшли в полон.
Григорій, серед багатьох інших військовополонених, загинув унаслідок жорстокого теракту, влаштованого росіянами в бараку Волноваської виправної колонії в селищі Оленівка 28–29.07.2022 року.

Нагороди Захисника:
• Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» (2016 р.);
• Орден «За мужність» III ступеня (посмертно).

Похований Барнінець Григорій Володимирович 04.06.2023 року на кладовищі Святого Миколая у м. Запоріжжя.

Навіть у неволі наші захисники залишалися вірними Присязі. Ми пам’ятаємо кожного та вимагаємо справедливості й покарання для винних.

Спогади дружини загиблого Героя
Сьогодні я хочу розповісти про мрії мого чоловіка, батька мого сина − Барнінця Григорія. Про мрії, яким не довелося збутися…
Будучи підлітком, він мріяв якнайшвидше вирватися у велике місто, відчути його шалений ритм, зануритися у життя, сповнене руху та можливостей. Як і більшість із нас, він прагнув розвитку, прагнув пізнавати світ, шукати себе в ньому, відчувати його на повну.
Ставши чоловіком, він почав мріяти про родину, про дім далеко від міста, де можна зануритись у щасливу буденність разом із близькими. Мріяв поставити сина на ноги: допомогти, направити на шлях, який той обере; бути підтримкою і міцною спиною, бути батьком, на якого можна розраховувати. Бути прихистком. Бути прикладом. Бути другом та радником.
Окрім сина, він мріяв про донечку − маленьку дівчинку, яка сиділа б у нього на колінах і відчувала всю силу його батьківської любові, безумовної й ніжної водночас.
Він мріяв про будинок, у якому щодня лунав би щирий дитячий сміх, де бігали б маленькі ніжки, а десь поруч радісно гавкав би французький бульдог. Про сад, у якому щовесни розквітали б дерева, а влітку достигали фрукти й ягоди − як символ життя, що триває.
Варто сказати, що початок цієї мрії він встиг закласти: ми разом робили ремонт, він власноруч садив дерева, а наш син зростав у любові − у тій атмосфері, яку створював його батько, у турботі, у світлі, у відчутті, що поруч є сильні й надійні руки.
І сьогодні я часто думаю… Про що він мріяв би зараз? Що ще встиг би зробити? Яким би став наш дім, наше життя, наше майбутнє?
Адже він був людиною, яка неймовірно любила життя. Любила щиро і глибоко. Він умів бачити красу в простому, цінувати моменти, наповнювати буденність сенсом.
У ньому була якась особлива сила − він ніби притягував до себе живу енергію світу, а потім щедро ділився нею з іншими. Поруч із ним ставало тепліше. Спокійніше.
Яна Барнінець, дружина загиблого Героя